Що би прочитати про шепетівщину, або 4 причини сходити до бібліотеки

Останніми днями “Собор Паризької Богоматері” Віктора Гюго посів першість серед світових бестселлерів. на сайті Amazon. Цікавим фактом є те,  1831 року автор написав  цю книгу, виділивши головну роль французькому собору, аби врятувати його від знищення.

Говорять: “Рукописи не горять.” Саме література здатна затамувати кожен подих історії і залишити його відбитком пам`яті на сторінках.  Якою є історія нашого міста очима письменників та краєзнавців.

Неофіційну історію міста Шепетівки та його околиць у своїй однойменній книзі розповідає історик

та краєзнавець Володимир Ковальчук. На 220 сторінках автор умістив короткі художньо-публіцистичні есеї про Шепетівщину. Тут і рідкісні фото, і курйозні випадки і цікаві, досі невідомі, історичні факти. Наприклад, чи знали ви що граф Потоцький лобіював будівництво залізничного сполучення Шепетівка- Хмельницький (тоді ще Проскурів). Виявляється Судилків був містечком, а до тамтешнього аеродрому курсував автобус. А колони із місцевого палацу Закревських, який на жаль не дожив до наших днів, і досі стоять у Шепетівці, а от де? Про це вже дізнаєтесь із книги. Вона є у вільному доступі у місцевих бібліотеках.

«Літописний Гриців» Оксани та Галини Панчук – книга для любителів наукового чтива. Історичні дослідження літописів Грицева. Тут і легенди, й історичні факти. Авторки проводять лінію від найперших згадок (це і походження назви містечка, а колись Гриців був саме містечком) татарський набігів, часів панщини і кріпацтва аж до 19 ст.  Яскраво описується епоха князів :Острозьких, Заславських, Варшицьких, Грохольських. Останні, до слова володіли у Грицеві літньою резиденцією. Вони ж прийнявши католицизм, фінансували його і у містечку.

Для любителів вінтажу  – видання «Шепетівка» 1973 року.  Невеличка, менше  ніж  А5 формату, історія нашого міста умістилась на 84 сторінках. Якщо відкинути нашарування партійності, ця книга стане цікавим екскурсом у минуле. Адже, читаючи її, відчуваєш себе шепетівчанином семидесятих. Ось ти дивишся фільм у тоді працюючому кінотеатрі ім. Островського. Гуляєш парком, минаєш «Локомотив». Спостерігаєш за будівництвом музею. А біля краєзнавчого ще не вкрали лева.

«Коськів. Село і люди». Ще одна книга у жанрі наукової публіцистики. Видана, порівняно, не так давно, у 2010 році, історія Коськова із перших днів літочислення до сьогодні.  У книзі розповідається про становлення та розвиток шепетівського краю. Цю книгу можна назвати династійною, адже є присвятою батькам Костянтину Івановичу та Ользі Федорівні Терещукам. До слова, Костянтин Іванович – один із видатних кразнавців та художників краю.